Дитина «залипає» у смартфон: що робити батькам?

 

Смартфон. Нам важко уявити життя без нього, а сучасним дітям — тим паче. Але нерідко саме смартфон стає причиною гаджетозалежності. Психологи б’ють на сполох: зараз у світі діти проводять перед екраном 6–9 годин щодня. Це на 500 % вище, ніж до початку пандемії. Що робити з дитиною, яка «залипає» у смартфон? Ось поради та додатки, що допоможуть батькам контролювати екранний час дітей.

Результати досліджень свідчать: конфлікти та відсутність довірливих стосунків у сім’ї серйозно збільшують імовірність появи інтернет-залежності у школярів. Маємо замкнене коло: що більше дитина проводить часу перед екраном, то менше спільних тем та інтересу до спілкування з близькими. Підліток стає більш категоричним та агресивним, швидше втомлюється та гостро реагує на критику. Порозумітися стає ще складніше. Як бути батькам?

Психологи виділяють ключові стратегії поведінки батьків у цифровому середовищі їхніх дітей:

·    Безконтрольність. У родині не заохочують, але й не обмежують використання гаджетів. Дорослі не встановлюють правил та не цікавляться, як саме їхня дитина проводить свій час у віртуальному середовищі. Така позиція призводить до інтернет-залежності у дітей та провокує проблеми зі здоров’ям: погіршення гостроти зору, безсоння, роздратованість.

·    Пасивна обізнаність. Батьки знають про інтереси своєї дитини та кількість щоденного часу у смартфоні, але жодним чином не втручаються. Наслідки цього такі ж, як і в разі безконтрольності.

·    Сумісне використання. Батьки та діти разом дивляться фільми та грають в онлайн-ігри без обмежень у часі. На перший погляд, це об’єднує родину, але якщо при цьому не враховуються вікові особливості, то маємо негативні наслідки у дітей — певні фобії, нічні кошмари.

·    Моніторинг. Дорослі встановлюють програми батьківського контролю та постійно перевіряють, на яких сайтах та скільки часу проводить підліток. Але якщо немає подальшого обговорення контенту, то в дитини не виникає розуміння цих обмежень. Імовірно, підліток шукатиме варіанти, як обійти такий контроль.

·    Менторство. Батьки встановлюють обмеження використання інтернету та обов’язково обґрунтовують користь та шкоду гаджетів. У родині діє правило: час перед екраном має бути контрольованим. Така стратегія допомагає убезпечити дитину від інтернет-залежності та сприяє довірливим безконфліктним стосункам у сім’ї. У такому випадку батьки мають змогу невимушено формувати у своєї дитини вподобання щодо ігор, пізнавальних програм та навчальних симуляцій.

Тож обмежувати час користування гаджетами необхідно, але робити це потрібно аргументовано, послідовно та делікатно. У першу чергу варто будувати діалог та пояснювати, чому необхідно навчитися керувати власним екранним часом. Пропонуємо кілька порад, як зробити це дієво та безболісно.

Поради для батьків

Для початку виділіть час на розмову. Запропонуйте разом обговорити та знайти спільне рішення щодо усвідомленого використання смартфону. Поясніть, чому саме вас це непокоїть.

Важливо, щоб це був не монолог-нотація від дорослого, а саме діалог, у якому кожен зможе аргументовано висловити власну думку щодо користі та потенційної шкоди.

Пам’ятайте: у вихованні обидві крайності рівнозначно погані — як байдужість, так і гіперопікування. Адже призводять врешті-решт до тривожності та невпевненості у собі у дітей та підлітків. Якщо за дитину постійно все вирішують батьки, то їй у будь-якому віці буде складно розуміти, що є правильним та корисним для неї, а що — ні. Тому так важливо привчати свою дитину до самостійності в межах, установлених батьками відповідно до її віку.

Обговоріть, чим зазвичай зайнята ваша дитина в гаджеті

Насправді час у смартфоні може витрачатися на читання електронних книг, освоєння азів програмування, перегляд навчальних майстер-класів, а не тільки на скролінг стрічки інсти, перегляд безглуздих відосів у TikTok чи ігри у віртуальних монстрів.

Не поспішайте з висновками. Проявіть щире зацікавлення сферою інтересів підлітка. Запитайте, чому саме йому це подобається та яку користь приносить. Спробуйте разом проаналізувати вподобання вашої дитини. Намагайтеся більше ставити уточнювальні запитання, ніж давати оцінку.

Заохочуйте використання смартфону з користю

Завдання батьків — невимушено формувати сферу інтересів та смаки своєї дитини. Сучасний смартфон надає практично необмежені можливості для саморозвитку, однак знайти цікаву та корисну інформацію в загальному потоці буває дуже непросто.

Ваша дитина захоплюється TikTok? Запропонуйте разом подивитися відео від крутих педагогів, які цікаво та видовищно пояснюють, як влаштований світ. За цими матеріалами можна не лише розширювати власну ерудицію, а й поглиблювати знання зі шкільних предметів.

Захоплюється онлайн-іграми? Розкажіть про можливості Minecraft, запропонуйте пограти в ігри, що дозволять опанувати програмування. 

Розповідайте про цікаві диджитал-новинки та заохочуйте споживати корисний пізнавальний контент.

Запитайте думку дитини, чи варто обмежувати час перед екраном

Це дасть можливість замислитися, які можуть бути наслідки «залипання» у смартфоні: проблеми зі сном, брак часу на заняття спортом та живе спілкування, постійно пригнічений настрій, роздратованість, зниження успішності у школі.

Не поспішайте зі своїми варіантами! Інакше розмова може перейти у формат монологу і дитина сприйме це як чергову нотацію та не почує вас. Скеровуйте розмову запитаннями, щоб підліток самостійно дійшов відповідних висновків.

Проаналізуйте разом, як саме витрачається час на смартфоні

Існують спеціальні програми-трекери, які відстежують, скільки часу витрачається на різні сайти, месенджери та ігри. Наприклад, ви можете встановити YourHour чи StayFree. Потім обговоріть, чи йде на користь таке дозвілля.

Узгодьте режим екранного часу

Якщо поки більше шкоди, ніж користі, подумайте, як можна оптимізувати використання смартфону. Наприклад, скоротити перегляд відеороликів до 30 хвилин на день.

Чітко визначте та домовтеся про оптимальний час, щоб це не заважало ні навчанню, ні сну. Як варіант, щодня з 17 до 18 години дитина може спілкуватися в чатах, дивитися відеоролики, а у вихідні з 11 до 12 грати в онлайн-ігри.

Важливо! Аргументуйте свої дії без ультиматумів типу «Я сказала, тому буде саме так!»

Батьківський контроль: трекери екранного часу

Пропонуємо добірку програм, щоб навчитися керувати власним екранним часом.

·    StayFree — програма, що автоматично відстежує та аналізує щоденний екранний час, а саме: скільки було витрачено на окремі сайти чи додатки, порівнює ці данні із середньосвітовими показниками та демонструє поточну динаміку користувача. На основі цієї інформації можна проаналізувати ефективність, визначити «пожирачів часу». StayFree також дозволяє встановлювати щоденні ліміти на відвідування окремих сайтів та користування додатками.

·    StayFocusd — трекер, що дозволяє разово чи систематично повністю блокувати певні ресурси на встановлений час (наприклад, з його допомогою можна відключати соціальні мережі, щоб вони не відволікали від навчання, доки тривають уроки).

·    Menthal — додаток, що допомагає аналізувати загальну мобільну активність. Зокрема, можна визначити програми, що найбільше відволікають, а також застосунки, які встановлювалися на смартфон та видалялися.

·    Checky — програма, що відстежує, скільки разів упродовж доби користувач перевіряв телефон. Це дає змогу зрозуміти, використовується смартфон для користі чи за звичкою скролиться, щоб подолати нудьгу.

 

 

11 ефективних способів допомогти дитині повірити в себе

1. Зробіть крок назад

Запорука впевненості у собі — відчуття дитиною власної компетентності. Для цього батьки мають відступити, зменшити свою активну присутність у житті сина чи доньки та замінити її на спостереження. А самій дитині дозволити ризикувати, робити вибір, розв’язувати проблеми і доводити справи до кінця. Без практики навчитися цього неможливо.

2. Багато хвалити — шкідливо

Що таке адекватна самооцінка? Це компетентність, відчуття безпеки та батьківської підтримки. Треба дати місце першому інгредієнту, а батьки забагато передають інших.

Надмірні похвали знижують планку досягнень. Якщо ви говорите дитині: «Фантастично!», вона чує, що їй більше не потрібно практикуватись. Але компетентність походить від спроб та помилок, постійного самовдосконалення. Одна з героїнь книги, багатодітна мама Саманта Маклауд каже, що можливі дві реакції на занадто щедрі компліменти.

Одні діти починають дерти носа. Вони вчаться не довіряти власним інстинктам, не розвивають критичність, оскільки довіряють батькам, а не власній оцінці своїх спроб. А доросле життя для дитини із завищеною самооцінкою обернеться важкими переживаннями, коли інші не хвалитимуть її так, як вона звикла. Скажімо, якщо мама надто радіє намальованому «головоногу», у художній школі його сприймуть не як шедевр, а як неякісну роботу.

Другий варіант: дитина розуміє, що щось не так, намагається виправдати такі аванси — прагне бути ідеальною. Це нереально, тож веде до розчарувань та комплексів. До того ж надмірна похвала підриває віру у зворотний зв’язок. Хлопчик чи дівчинка відчуває, що правди про свою роботу не дізнається.

3. Дозволяйте здоровий ризик

Ще одна героїня книги, мати восьми дітей, яка до того ж очолює корпоративну службу догляду за дітьми в Торонто Вікторія Сопік згадує, як на вишуканій вечірці її дворічний син підіймав величезний, як на нього, глечик апельсинового лимонаду, щоб налити собі склянку. Усі гості витріщалася, коли побачили, що мама спостерігає, а не біжить на допомогу. Лимонад, дійсно, розлився, але дитина знайшла офіціантку, попросила паперовий рушник і все прибрала. Це закарбується в пам’яті як успішний досвід розв’язання проблеми.

А більшість батьків, на жаль, постійно намагаються врятувати своїх дітей від невдач.

4. Дайте змогу обирати

Вже у два роки діти бачать наслідки своїх рішень, якщо штучно не захищати їх від цього. Малюк може сам вирішувати взимку, чи надягати пальто, шапку та рукавиці. Якщо дитина спробує вийти роздягненою, вона замерзне та змінить рішення. Так вона вчитиметься робити правильний вибір, орієнтуючись на свої потреби, а не на наказ дорослого.

 

5. Нехай допомагають по дому

Навіть найменші можуть допомагати батькам готувати їжу, накривати на стіл, заправляти ліжка. Розбита тарілка — дрібниці порівняно з внеском у формування здорової самооцінки. Діти мають бачити, що вони роблять реальні, корисні іншим речі, їхній внесок цінують, вони мають змогу продемонструвати компетентність.

6. Вчіть доводити справу до кінця

Ще один надійний спосіб підвищити віру дітей у власні сили — спонукати їх виконувати завдання, до яких вони виявляють інтерес, а потім переконатися, що вони довели це до фінальної крапки. Немає значення, яке завдання: пройти рівень у відеоіграх, збудувати з кубиків будинок для іграшок або надути зі слайма велетенську бульбашку. Навіть те, що вам здається безглуздою дитячою витівкою. Сенс у тому, що справа, доведена до кінця, дає відчуття успіху.

7. Спокійно ставтеся до невдач дитини

Це погано, якщо дитина сумує, бо не може запам’ятати таблицю множення? Або не вдається танцювати так, як хочеться? Не втрачайте сон через це. Більшість батьків вважає, що невдачі зашкодять самооцінці їхніх дітей, але насправді це золота можливість допомогти їм побудувати її. Підтримуйте лише в тому, щоб не здаватися, робити нові спроби. Адже доки малюк чи підліток сильно чогось хоче, він уже вмотивований прагнути успіху. А значить, зможе навчитися від невдач рухатися до успіху.

8. Доводьте, що ваша любов безумовна

Щоб бути для батьків улюбленою та особливою, дитині не треба ставати кращою за інших, щось доводити. І син чи донька мають про це твердо знати. Якщо ви вихваляєтесь успіхами дитини, але не говорите з нею про невдачі, вона може думати, що ви любите її за оцінки чи головну роль у шкільній виставі.

Підтримуйте, демонструйте свою любов, коли дитина зазнала невдачі або впевнилася, що прийняла невдале рішення.

9. Переконайтесь, що дитина здатна досягти своєї цілі

Допомагайте коректувати цілі так, щоб вони відповідали віковим можливостям та здібностям дитини. Якщо дитина в початковій школі погано читає і не може опанувати тексти в підручнику, варто почати з книжечок для дошкільнят, з коміксів — того, що даватиметься легко. Обов’язково при цьому хваліть за наполегливість. Це як у комп’ютерних іграх: не можете опанувати рівень, поверніться на попередній. Якщо людина відчуває успіх, їй легше йти до нових досягнень. А нереальні цілі лише підривають впевненість у собі.

10. Зберігайте свідчення успіху

Якщо похвала зароблена і свідчить про дійсні успіхи, високу якість роботи, вона важлива для формування здорової самооцінки. Тож грамоти, призи варто зберігати, якщо їх цінує дитина. Не знецінюйте навіть найменші успіхи, не кажіть, що змагання першокласників з футболу або грамота за навчання у 2-му класі — то невелике досягнення.

Окрім таких свідчень успіху, можна накопичувати і похвали. Зробіть скарбничку, куди кладіть записані на папері слова похвали — «дублікат» тих, які ви сказали дитині, коли вона заслужила це справами. Коли в дітей поганий день, вони виймають ці «скарби» і згадують свої успіхи, і це змушує їх почуватися краще, дивитися з оптимізмом на невдачі.

Важливо бути конкретними (і не лише в письмовій похвалі): замість «змайстрував гарну саморобку» хай буде «паперова квітка була чарівною, ти навчився добре вирізати пелюстки, акуратно клеїти і розфарбував у дуже приємні кольори».

11. Розкажіть про успіхи дітей «за їхніми спинами»

Непряма похвала може творити дива. Якщо діти «підслуховують» хвастощі ними перед сусідами, друзями, вчителями, це діє більше, ніж прямі компліменти. І малюки, і підлітки просто світяться від задоволення. Наприклад, коли батьки кажуть «за спинами», як трирічна донечка старається шнурувати самотужки взуття або що 12-річний син дуже добрий. Звісно, казати ви маєте лише правду, без перебільшення.

 

 

«Стікери на лоб», або «15 питань»

Що потрібно. Паперові стікери, ручка або взагалі нічого.

Як грати. У гри є два варіанти.

Варіант 1. Грають від трьох осіб і більше. Усі приклеюють стікери собі на лоб. Кожен пише сусідові ім’я якогось персонажа, знаменитості або знайомого. Важливо, щоб це була жива істота (хай навіть вигадана). Людина не бачить, що написано в неї на лобі.

Кожен з гравців ставить запитання про свого персонажа. Наприклад: «Я чоловік?» або «Я президент?» Якщо він отримує позитивну відповідь, він продовжує ставити питання. Якщо негативну — хід переходить до іншого гравця. Виграє той, хто першим вгадав свого персонажа.

Варіант 2. Можуть грати двоє людей. Один гравець стає ведучим і загадує персонажа. Інший повинен поставити й вибудувати 15 запитань так, щоб з їхньою допомогою повністю вгадати героя. Тобто за 15 ходів йому доведеться від запитання «Чи існував герой у реальності?» дійти до прямого запитання про ім’я: «Ти загадав Тараса Шевченка?» Якщо вийде вгадати персонажа за меншу кількість питань — добре. А ось якщо в 15 питань ви не вкладетеся, значить, програли. Також є варіація гри «Хто я?» — з готовими наборами картинок та запитань.

 

 

Що небезпечного показують діти-блогери

«Хочу в гості до Макса! Чому не можна? Ось же він у ноутбуці!» — вимагає син. «А я сукню, як у Діани» — каже донька. І навіть уві сні шепоче: «А-мін-ка». Маленьких блогерів і те, як знайти їхні ролики в YouTube, знає майже вся малеча. Але які моменти негативно впливають на дитячу психіку?

Чому заборонені теми будуть з’являтися

Бізнес з величезними прибутками (на успішних блогерах батьки заробляють понад $100 тисяч на місяць, за даними ресурсу Socialblade) росте, мов на дріжджах. Перші відео звичайні мами викладали з підписами «Які милі дітки… вперше в житті бачить море… грає в магазині з іграшками, які не можемо купити». Родина Радзінських, у якій зростає найвідоміша в російськомовному сегменті 6-річная блогерка Настя зі 109 млн підписників, думала, що це буде історія маленьких успіхів хворої дитини — їй ставили ДЦП. Але нині дівчинка бігає, розмовляє і має виразну міміку. Зараз правила диктують вже не бажання батьків, а бізнес, клікбейт.

Те, що поєднує ці успішні сімейні бізнеси: діти чарівні, мають дещицю акторських даних, зроблено майстерний монтаж, а їхні батьки, щоб задовольнити попит, вигадують сюжети, про які пересічні родини й розмовляти б не стали. Звісно, у більшості є сюжети про ігри, саморобки, пізнавальні челенджі, забавки з ростовими ляльками. Але на них популярними не стають. Тож варто контролювати, що дитина дивиться, і не загалом («мила дівчинка, розповідає про ляльок»), а більшість відео, бо в наймиліших юних блогерів може бути неприємний «сюрприз».

Що загрожує маленьким глядачам:

1. Шок-контент

Батьки думають, що малюки дивляться розпаковування іграшок та поїздки по парках розваг. Але «виїхати» на цьому останні 3 роки неможливо, бо таких відео — море. Тож спочатку привернути увагу намагаються тим, що шокує. Скажімо, у влога Vlad and Nikita аж 36,5 млн підписників. Але ці брати стали відомі завдяки іншому, три роки тому забороненому через невідповідний контент VladCrazyShow. Мама в образі клоуна-кілера, син «витягує» з тіла гвіздки, а ще шокований малюк, який бачить, як мама їсть шоколад, вибачте, з памперса, але не розуміє, що відбувається. Можна простіше — так і писати «Діти в шоці», як роблять на каналі Nicol Crazy Family (у їхніх проєктів разом 20 млн підписників), також дуже багато відео підписані, що хтось «ПЛАЧЕ» або «діти покарані».

 

 

2. Сумнівна дорослість

Super Polina останнім часом утримує 11,5 млн підписників не лише розіграшами призів, а й відео про сонну маму за рулем автівки та різними варіаціями на тему «у 5 років — заміж, з дитсадка — у РАЦС». Що такого? Але ж діти споконвіку грають у «доньки-матері». Якщо це лише одна з розваг, то чому «Зоопарк, гладимо звірів» має 2,5 тисячі переглядів, а «Наречена чи дитина» — 44 млн переглядів? Юні глядачі бачать не гру про родину, а нібито справжню дорослість: для «нареченої» тепер авторитет не мама, а жених, який дарує весільне вбрання та обручку. Збирається заміж і 5-річна Miss Katy (разом з братом 30,8 млн постійних глядачів). У Like Nastya все вже «вирішено»: «Настя вийшла заміж». Дивно звучить і назва відео 9-річної блогерки з Viki Show «Поцілунок челендж-гра з татом».

---

3. Жорстокі чи небезпечні експерименти

Природна допитливість — що всередині предмета або як його можна трансформувати — нещадно експлуатується в блогах. Але ж відчуваєте різницю: продемонструвати, як іграшка влаштована, або ж розрізати ножицями іграшкову тваринку чи ляльку з коментарями: «Зараз в тебе вуха не буде». Або навіть зі змонтованими «сльозками» та зойками? Такі відео швидко блокують або ж визначають як 18+, але щоразу залишаються такі, де маловідомі діти-блогери чавлять колесами (як Катюшка) або палять (як Mr Fiks). А ще ті ж самі ігри з вогнем — небезпечно, а маленькі глядачі прагнуть самостійно відтворити експеримент.

До слова, деякі блогери (Viki Show) розкручуються на цьому в межах правил: відео «смажимо іграшки (олівці тощо)» виявляються виготовленням печива, обпалюванням керамічних фігурок або перевтіленнями за допомогою «суперприлада» чи чарівної палички. Але юні школярі шукають відео саме з таким запитом і потрапляють на тих, кого не встигли заборонити.

4. Порушення закону чи правил

YouTube останнім часом блокує небезпечний для дітей контент, тож щоб не мати проблем чимало роликів, які дали змогу піднятися, автори потім прибирають. Але користувачі викладають збірки «видалене відео», а діти дивляться, побачивши знайомі обличчя. Приміром, на каналі «Луномосик» (4,7 млн прихильників) діти нібито без дозволу беруть машину та самі нею керують, тікають від мами, без дорослих, обдурюючи провідників, їдуть на справжньому поїзді, беруть гроші без дозволу і купують, що хочуть. Усе це минає для них безкарно, мама лише безпорадно свариться.

---

Що ж до безкарних порушень батьківських заборон, то це — майже стандарт. Візьмемо лише найпопулярніших. Like Nastya розкидає речі, кидає торт на підлогу, знищує засоби догляду за тілом. Miss Katy і Mister Max перевертають усе в машині, катаються в магазині на самокатах, без попередження ховаються від батьків у місті. Юні глядачі хочуть повторити все це, і ображаються на батьків, які сварять або карають: ось у «дітей з YouTube» чудові тати й мами, які все дозволяють.

5. Жорстокий летсплей

Жанр — проходження комп’ютерних ігор самостійно або з батьками — може бути навіть корисним, якщо йдеться про розвитковий контент, про поради. Але, на жаль, популярні і скоріше впадуть дитині в око варіанти «стрілялок». Трирічний хлопчик з татом проходять втечу з в’язниці, стріляють по охоронцях, малюк радіє: «Як він впав!» Тато заохочує: «Оце так! Замочили трьох поспіль!» Це Діма Кідс ТВ — влог, який дивляться 6,7 млн ​​підписників. І якщо хтось вважає, що це просто варіант гри у «війнушки», то зазвичай діти грають у протистояння з ворогом, а тут — із захисниками порядку. «Грабуємо банк і збігаємо від поліції» — ще одне відео. А в NicolCrazy назва ще гірша: «Відірвало голову».

6. Жахи

Зазвичай це йде як 13+. Але є ризик, що новачки вирішать полякати маленьких глядачів. Ще донедавна дівчинка Непета, у якої 4,6 млн прихильників, писала, що її відео — для дітей з 7 років. А демонструє розіграні за всіма правилами сюжети фільмів жахів: з відповідною музикою, тінями чи жахливими образами за спиною героїні, зміненими, щоб налякати, голосами, нагнітанням атмосфери. На каналі за всіма правилами напис: відео є художньою вигадкою. Але діти вірять тому, що чують, а в кожному відео: «Це сталося насправді, у реальному житті». Першокласникам нервовий зрив забезпечено.

У відео Валерішки та 6-річної Меріки (3 млн підписників за різними каналами) — проходження горор-ігор та різноманітні герої звідти «у реальному житті»: Балді, Зла вчителька, Зомбі, Морозивник, іграшки-аніматрони. В іграх — кров та жорстокість, діти інколи виглядають насправді наляканими.

 

А може, це боротьба зі страхами? Психологи свідчать, що «страшилки» можуть спокійно сприймати підлітки, але не діти до 12 років. І гелловінська маска, яку одягають зі сміхом, сюжети, де зло переможене добром, дійсно, допоможуть (хоча частина батьків і в цьому сумнівається). А ось відео з каналу Луномосик, де діти під тривожну музику ледь втікають від людини з лопатою в масці «Привіт, сусід», може добряче налякати відчуттям безпорадності. І нічого доброго не принесе, на перший погляд, зовсім дитяча історія 4-річної Амельки Карамельки (на неї підписано 1,9 млн дітей), де дитина стріляє по страшній Гренні, а потрапляє по мамі.